Пітьма, пітьма, пітьма, пітьма
І лише зорі в денці чаші.
Встеляєм душами дарма,
Втрачаєм сенс поняття "наші".
Втрачаєм, звикли вже втрачать
І вже від сліз просохли щоки.
Десь матері іще янчать,
А недалеким треба спокій.
Заплили жиром мізки нам
І стогне від натуги розум.
Вірші шепоче нам екран,
Проте життя диктує прозу.
21.05.24
