Про долю українського народу,
немає сили вже мовчати!
Тому по щирій правді,
історію прийдеться розказати.
Живе народ - великий духом!
І серце вольове, незламне в нього є,
але чомусь віками,
його "сусід" з усіх боків клює.
Орда його палила й катувала,
І клятий лях жіночу вроду мордував.
москаль колов кордони України,
та кожен раз народ з колін вставав.
Ганьбили віру, мову і культуру,
умови "псевдобраття" ставили свої,
кривавими й злиденними віками,
закриті в клітці на своїй ж землі!
Палили, вішали, знущались,
топили, катували, кров пили.
Хустками чорними жінки вбирались,
війною просочились береги!
Та ми боролись, вірили і не здавались,
ішли вперед немов останній раз!
З війною незалежність здобували,
і незалежними воюєм в мирний час!
А хочеться кричати в цілім світі,
ми непохитні - ми одна сім'я.
Калини в'ются в оксамиті,
і мова ллється співом солов'я!
Запам'ятайте, українці!
Що ми народ єдиний і живий.
Ісорію свою не забувайте,
бо кожен з нас живе у ній!
