Ми звикли, що хтось вмирає,
Що поряд кричить війна,
Що вічно йдемо по краю,
Що зовсім не видно дна.
Що швидко тікає літо,
Що довго пливе зима.
Ми в’янемо, наче квіти,
І кажемо: “все дарма”.
Ми селимось в Інтернеті,
Блукаємо в матрицях.
Тіснішає на планеті,
Сумніше по п’ятницях.
Ми звикли безбожно пити,
Молитись, як припече.
Купуємо штучні квіти,
Ридаєм в чуже плече.
Ми чахнемо на роботі,
Зливаємось у юрбі,
Рахуємо кляті злоті,
Зриваємося з орбіт.
Ми - продані мертві душі,
Ми - привиди за вікном:
Несмілі, бліді, недужі
(Під теплим сухим вином).
Голодні вовки подерті,
Ми тягнемось до вікна,
І виємо, аж до смерті.
Та зовсім не видно дна.
