Цей чоловік. Він лежить.
Дихання його то важке, то рівне.
Повіки легкі, опущені.
Він відпочиває від усього, що бентежить його світ.
Сни прилітають і він виловлює їх немов рибалка, який стоїть над річкою удосвіта.
У сні він будує міста, зводить квартали любові і жалю. Садить квітники утіхи та плекає страх, пропахчений тютюном і алкоголем.
Наповнює смітники минулих почуттів.
І лагодить мрії, як колись лагодив старий дитячий велосипед.
Він сміється, мов дитина, котра бачить пухнастого цуцика на подвір'ї свого дому. Цей цуцик тепер його друг.
І він біжить за ним, грається, дуріє, пригортає до себе. Бажання жити на його обличчі стало виразнішим. А він лагіднішим.
Дихання спокійне, сильне, ритмічне.
