Він вранці чай п’є, шоколад гризе.
Слова йому на душу Муза маже.
Вона – горіхи з медом і безе
бере до кави – кавоман зі стажем.
В епосі іншій часто він живе.
Нещадний критик наддержав-імперій.
На друзки всяку він наругу рве.
Його запал – словами на папері.
Перед і тил в'язати він мастак.
Старе зерно велить перетрусити.
Встають з могил і люди, і міста
В його уяві, починають жити.
Вона, немов рибалка запальний,
Із уст його частенько вудить слово.
Вивчає погляд голчастий, стальний.
І у душі стає ураз зимово.
Складає вірші зі вчорашніх фраз –
То в цвіт ідуть, то в’януть матіоли.
Вона зустріне ще його не раз.
Але її не буде він ніколи.
Само собою! Бо на різних полюсах - тяга є, сле ніколи не сходяться,... 
