Сон відлетів, дозволяючи ночі
Спокій забрати під настрій важкий,
Щоб не наснилися ласки дівочі,
А колотились тривожні думки.
Зраду нікому не можна прощати –
Сон віроломно дратує мене,
Хоч научала завжди мене мати:
«Сном не обдуриш ти серце своє».
Сон чи повернеться в лагідне русло,
Чи в нім сполохає звабливий крик?
Ніч потаємна знов бавиться слушно:
Сон ще чекає… До зради я звик.
