|
(Жартівлива розповідь)
А я знала, що пройдисвіт та його кохала,
Завжди їсти готувала, завжди одяг прала,
А він бачу, сяють очі, пішов до діброви,
Там дівчатка молоденькі, мають чорні брови.
Сіло сонце за обрій, кольори веселкові,
До землі лягли яскраві, ну, а я Миколі,
Он наш півник із курьми, ти ж, тікаєш із хати,
Як же я? Чому миленький, перестав кохати.
Немов хмари, гострі брови - Діти є, що треба,
І чого, ти причепилась, то ж погода тепла,
Тоді ж зимонька була, з тобою обіймався,
Чи забула, у сараї в ніжностях кохався.
У мого Миколоньки чорнявенька чуприна,
На весіллі, мені казав - що славна дівчина,
Але чом, ото скурвився, їй Богу не знати,
Вечорами зника кудись, попробуй вгадати.
Сиза ніч, не сяють зорі, от задачу маю,
Прогледіла всі очі, але ж його кохаю,
Нині місяць уповні, ну, а думки, як оси,
Зустрічали ми зірниці, розчісував коси.
Все в минулому спливло, повиростали дітки,
Хоч й волосся сивеньке та біжить до сусідки,
Що ж придумала, взяла зашила шіріньку,
Тож хай бісова душа - мене має за жінку.
Той патик, поки на стрьомі, аж трусяться руки,
Чи й сусідка не почує тих матюків звуки,
Та на раз, та мить гаряча, упаде крючечком,
Ото й будуть удвох, тихо втішатись гаєчком.
Якби хтось, ото почув ті думки серед ночі,
Та я певно скуплюща, від сліз витерла очі,
Ясний ранок, до віконця, лип, аж виджу Раю,
Та й Миколу свого, голий вийшов із сараю.
Викидала, в плечі слідом, напевно труси й штани,
-Слухай, ти! Не трави душу, порушив, всі плани!
Розкричалась на подвір`ї, аж заспівав кугут,
Нащо звав, щоби дізналась, що ти давно( банкрут)?!
Бач ходив, немовби півень, хотів покохати,
От, халера, трясця, вихвалявсь, навчивсь брехати,
Горю гнівом і бажанням, піду до ставочку,
Ніби стану Німфою, когось стріну на горбочку.
Ну, як ні, так і буде, не везе із сусідом,
І навіщо, я зв’язалась, ти ж давно став дідом,
Як не маєш пороху, в своїй порохівниці,
Тоді йди, під три чорти, не спокушай дівиці.
А мого Миколи, гарні вуса, чорні брови,
Та вже вийшов із сараю, ходив до корови,
Хоча й бісова душа, шкода, пройшло скільки літ,
Тож простила, любов тліла, лиш подивилась вслід.
23.02.2021р.
ID:
905816
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.02.2021 11:25:34
© дата внесення змiн: 28.08.2024 19:28:09
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
