орел ширяє під склепінням світу,
оріон з собаками переслідує свою невловиму хіть –
о, цей одвічний, довічний заколот в віковічнім ладу зірок,
о, ненастанне оновлення в колі старих часів,
о, світе весни та осені, народження та помирання!
нескінченне кружляння ідеї та дії,
нескінченне винаходження, нескінченний дослід –
все то дає уявлення про рух, та не дає про сталість;
дає знання про мову, та не про мовчання;
знання про слова та звуки, та не знання про слово.
всі наші знання наближають нас до глупоти,
всі наші глупоти ведуть до смерти,
та близькість до смерти – то є зовсім не близькість до бога.
де є життя, що ми втратили, поки снували життя?
де є мудрість, що ми її втратили, нагромаджуючи знання?
де є знання, що ми втратили, збираючи новини?
небесні кола двадцятьох земних століть
віднесли нас від бога й наблизили до праху.
я мандрував до лондона – міста, що дбає про час,
де річка тече з іноземними впливами. –
там я почув: "маємо в себе тут забагато храмів,
а замало біфштексових закладів". казали так:
нехай ті попи та вікарії відійдуть собі на спочинок:
чи людям потрібна церква там, де в них діло та праця? –
ні, лиш там, де вони звичайно справляють свій день неділі.
тут нам в місті не треба дзвонів:
нехай вони збуджують вранці робітничі квартали.
я мандрував передмістями, й там казали:
ми працюємо шість днів на тиждень, а на сьомий ми вирушаємо
там, на природу, відпочивати;
а як нема погоди, сидимо вдома, читаємо
газети. в індустріяльних районах мені кивали
на закони економіки, на маркетинг і на все таке инше;
а село, очевидно, найпридатніше для пікніків.
зі всього виходить так, що церкві немає місця
ні в селі, ні в передмістях; а в самому місті –
лиш там і тоді, де гуляють бучне весілля
ID:
752603
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 27.09.2017 23:37:22
© дата внесення змiн: 28.09.2017 00:07:33
автор: Crystal view
Вкажіть причину вашої скарги
|
