Під небом війни, сред згарищ та пилу,
Хлопчик йшов малий, тягну́чи горе.
На його спині, мов хмаринка сумна,
Покійний братик - душі вже нема.
Не до лікарні шлях його лежав,
Не порятунку він тоді шукав.
Додому ніс, щоб землю відчинить,
Останній спокій брату спорудить.
Військові зиркали, здивовані вкрай,
Один же промовив: "Покинь, не страждай.
Це просто лиш тіло, полегши свій хід,
Нічого не вдієш - життя такий триб! "...
Спинився ба́хур*, зрить бійцеві в очі,
І тихо відповів, в простоті дитячій:
"Він не важкий. Це ж мій братонько рідний..."
І замовк солдат, та від слів тих став білий.
Серце стислось, і від щему він заридав,
Що суті любови одразу не впізнав.
І зробився той знімок символом навік:
Братської єдності, що через біль потік.
Хай же й нам ці слова залунають,
Та дороговказом життєчним будуть:
"Мені не важко — він мій братушка,
І вона — моя, моя є сестричка".
Як впаде він — я його підійму.
Як спіткнеться вона — підтримаю.
Як хтось втомиться —руку простягну.
Як ослабне — стану опорою.
Як хтось помилиться — прощу, зрозумію.
Як світ відвернеться — з ним лишитись зумію.
Не відмовлюся, не зраджу, не відштовхну.
Бо він не тягота, а вона не обуза.
Це мій брат... А це сестра моя... .
І зорить Господь, з небес на нас,
Та чекає, щоб любили й ми,
Саме так — по-справжньому, завжди!
*ба́хур (діал.) дитина або підліток чоловічої статі
У Японії під час війни хлопчик ніс на спині вбитого молодшого братика, щоб поховати дома. Один із солдатів порадив покинути вже мертву дитину, щоб було легше йти. Хлопчик відповів: “Він не важкий. Він не являє жодної складності. Це ж мій брат!”. Солдат зрозумів і гірко заплакав… З того часу це зображення стало символом єдності у Японії.
Через сльози ми виплакуємо всю біль і стаємо ще сильнішими та на крок ближчими до перемоги і йдемо до кінця.... Ґречно дякую за коментар! Творчої Вам наснаги і всім нам Миру!
8
Дякую. Нехай ніхто не стикається з таким горем... 
Дякую! 
