І хто сказав, що жовтню властиві брунатні відтінки грози?
Листо́пад від ранку... і спокій на ґанку, де сіла імла прикурить.
Де сіла імла та й діста́ла з кисету таба́к, що зрости́ла сама
Поглянула в небо, а потім на землю — там осінь блукала сумна.
Блукала сумна, бо втомилась питати — а де її щастя й коли?
Мовчали усі, тільки жовтень на вушко — ти лиш зачекай до зими
Ти лиш зачекай — я ж триматиму небо і колір тобі принесу
А поки є час — не зважай на листо́пад... Тримай цю квіткову красу...
