Ваші теплі слова – благодатна волога на лан.
Скам’яніла земля ожила і розквітла дочасно,
І до божого світла тендітний пагінчик потягся,
І надія його від лукавих очей берегла.
Так буває, як будні застелять увесь горизонт.
Забунтує душа і натисне на клавішу «контра»,
І найменша увага іскрить переливами злота,
І в блаженство її поринаєш, як в ніжний полон.
Я Вас сонцем намислив у небі натхнення свого,
Як воно – і єдиним, й навіки-віків недосяжним.
Хай простить мені світ за безумно-безвинну покражу,
Бо тоді запосяг на жахкий прометеїв вогонь.
Не було поміж нами побачень, обіймів, зітхань,
Тільки вірші були – цей місточок хисткий між серцями,
Звідки ж раптом стіна, що постала нещадно і прямо,
Звідки холоду біль, що і досі ніяк не стиха?
…Ви зреклись свого сану-й були, безумовно, правІ.
Інтуїція Ваша – радару незмірно чуткіша.
Як забути поета, в його закохавшися вірші?
Вами обраний крок відчайдушно на це відповів…
така відверто-красива,аж дух перехоплює 
Буває так, закохуєшся в слово, бо слово - то пульсація душі.
надзвичайно тепла та світла поезія 
