А небо, небо не мовчить:
Земля – жива,
По ранах свіжих вмить біжить
Удаль трава,
І хоч повсюди чути все ж
Зойк – ярий біль,
Чиєсь життя не має меж,
Як правди сіль,
Бо не мінялося на гріш,
Стріляти в ціль,
І свято пам’ятало лиш,
Що в заметіль,
Коли свинцевий сніг летить,
Й біжить біда,
Собою землю заступить,
Де йде орда,
І, може,прорости крізь грунт.
Як та трава,
Це й є найвищий плоті бунт:
Земля – жива…
глибоко і....правда 
