Затріщали ребра і суглоби,
Витрясали душу із грудей.
Стервяніли виродки від злоби,
Убивали нелюди людей.
Тих людей, що їх колись зустріли,
На порозі з хлібом прийняли.
А вони, як дяку скаженіло
Нас на глум удома підняли.
Під фанфари й дике голосіння
Із кубла невдатних недорік.
В тіні блуду, крові й мокротиння,
«Зазвучал вдруг ласковий язик».
Чи нас мало голодом морили
Ви прокляті, грішні дикуни.
Аж високі плакали могили
Й голосило поле від журби.
Йдіть в Расєю, ми вас не тримаєм
Із своїм триклятим язиком.
Поки ми шабельок не виймаєм,
Йдіть в улус свій - хату за бугром.
У Масков”ї Путєн вас зустріне,
Каган дикий, виплодок цапів.
Хіба наша є в тому провина,
Що лишились ви без хазяїв?
