Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Заховавшись між людей?
Cінабоном білих маків?
Маяком, щоб не зомліть?
На скляних гірських собаках,
Де сьогодні не спинить!
Так це — чи ознака зради,
Що рятує дивосил,
Світу збурення громади
Днями в надлишках роси?
Штучний лал прозорий, ясний —
Сохнуть мохи маяків.
Де ж ти, де, мій шлях незгаслий
Долі справжніх світляків?
