Конюшинове небо вколисує тишу,
Білу лагідну тишу, їй пахнути б вогкістю,
Та висотні вітри полонину досушать,
Ревно з крил ластів'ячих здуваючи провісті
Про заблуканий дощ у долинах пастуших.
По зів'ялім трилиснику топчуться вівці,
Усе дужче та дужче вдаряють копитами,
Щоби тишу прошила дзвінка дощовиця,
Щоб яріла долина боками налитими,
І скликала у небо збентежену птицю.
Chara Vinna
