Крокуй моїми рядками,
мов мінним полем,
Ми добре з тобою знаєм
З такими як ми не говорять.
З такими як ми, не дружать,
Таких, як ми, не кохають.
З нещасними разом не тужать,
розпачливих не обіймають
На світі достатньо смутку,
То нащо сумним дзвонити?!
Вони ж бо будуть про втрати
Свої тобі говорити.
Та навіть всміхаючись чемно,
У погляді правду ховають,
Хто правду спізнав — не люблять.
Ніде їх не чекають.
