Думки снують, між ними йде війна.
Меч дістають із металевих ножен:
Самотність – це «обірвана струна»
Чи благо, що отримує не кожен?
І що несе: добро чи негатив,
Чи, може, укриває теплим пледом?
Чи серед ночі позбавляє сну,
Гуде ракетами у темнім небі?
У час такий не плачу я – творю:
Нанизую слова, мов намистини,
Фарбую дні, із Богом говорю,
Творю на полотні СВОЇ картини.
Там є і радість, сумніви й печаль,
Жура тягуча й щастя красномовне.
Минуле, за яким, напевно, жаль.
Майбутнє, що настане, безумовно!
Думки рояться – істина ж проста,
Вона приходить - видихають груди:
Моя самотність – то є самота,
Якої часто потребують люди.
