Прийди, Іштар, царице Вавилону,
У наш богемний і суворий край.
Спустись сюди із золотого трону,
Вдягни митцю і лаври, і корону
Та проведи в медовий, ситий рай.
Він пише тут про війни і про море,
Про юний трепет і солодкий сум.
Йому болить усяке людське горе,
Єство у нього від кохання хворе,
І завжди він — в полоні сірих дум.
Збуди мужчину з довгої застуди,
Хай вийде він із темряви журби.
Тепло хай пустить у широкі груди,
Хай знов йому сміються рідні люди,
Вдихни йому щасливий спів юрби.
Ти є свята, народжена з любові,
Тобі в долоньки вклалося життя.
Так розродися полумʼям у слові —
І враз в гарячій чоловічій крові
Відновиться палке серцебиття.
Прийди, Іштар, царице Вавилону,
Та погаси великий біль та лють,
Що носить той у дощечках закону,
Хто любить так богиню, як ікону,
Митець, якого Гільгамешем звуть.
24.02.2026
