На Закарпатті в селі Білки він родився,
Ріс у простій родині, на тепло багатій.
В музичне коло у загальній школі влився,
Грав на баяні і співав – у ній та в хаті.
В ансамблі участь брав «Зелені (що?) Карпати».
Тут зрів таланту і відваги хлопця колос.
До музучилищі вступив, там вчився грати
На різних інструментах, тренував свій голос.
В столиці був, де плин Дніпра і цвіт каштанів –
В консерваторії вокал точив на парах.
У співі плавав, як вареник у сметані.
В оперній студії солістом був, в «Стожарах».
В Національній опері міг місце мати
Після науки, групі "Рандеву" придався б.
Але вернувся в рідні землі – за Карпати –
Співати там у філармонії узявся.
Групу «Бескид» зібрав. Як зачинили врата
Їй - працю втратив. Сліз не став ронити -
Аранжував пісні, свої почав писати.
Студію звукозапису зумів створити.
І полились пісні – писалися на дисках.
Вийшли альбоми сольні, відеокасети.
«Вулиця Наталі» - його альбом-іриска,
Мільйонним накладом відправився у злети.
Золотий диск за це отримав Степан Гіга –
Людськість не втратив, не зробився він холодним.
Серед співців, творців пісень у Вищу лігу
Ввійшов. Заслуженим артистом став, народним.
Для молодих створив агенцію мистецьку –
Учив їх співу, помагав на ноги стати.
А сам упав, хоч душу мав ще молодецьку.
Не зможе вже пісні писати і співати.
Та їх ми будемо у пам’яті тримати –
«Цей сон» і «Золото Карпат», і «Яворину»,
«Друзі мої», «Одна любов на двох». Не знати,
Що відчував співак в останню світлу днину…
Швидше за все, біль відпустив – зробив багато
Він за життя, пісні Степана – вуху – раєм.
Бог його в небі захотів при собі мати.
Ми ж співаку дяку за всі труди складаєм.
