І стріла я тебе лише очима,
І подихом сказала «Залишись»…
Постій, помрій зі мною за дверима,
Які в наш дім вели іще колись…
А хочеш – йди, лети до рідних вікон,
Впусти вітри із ароматом змін.
І тюль прозорий розмалюй тим світлом,
Яке в тобі, малиновий мов дзвін.
Торкнись на мить до тихих простирадел,
Уквітчаних стареньким нашим сном.
Там ще нема п’янкого болю зради,
Там янгол дім наш береже крилом…
Та ти підеш, щоб більш не повернутись.
Твій дім вже носить не моє ім’я…
А мій – німий, боїться ворухнутись,
Від туги щоб не мовити «Сім’я».
і сум буває в нашому житті) дякую)
