|
Мої Боги мене не назвуть рабом,
Але ця суть, невже вона щось міняє?
Так часто буває сонце за вікном,
Часом гріє, проте час завжди спливає.
Не має краю світу, шукаючи його край,
Тих реалій, забігаючи на перед у діях,
Міг я сказати: ось правда, бери і тримай,
Знай лише, що майбутнє ховається у мріях.
Посіяв зерно, можна чекати і на весну,
Проснувся настрій змінити своє зараз,
Вдарив щосили кулаком і розламав стіну,
Ну і нехай, сила ж дощу теж у хмарах.
Мої Боги мене не назвуть рабом,
Вино розлили кожному і запрошують пити,
Видно можна тихо заховатися і сном,
Треба напролом, бо інакше не дадуть жити.
Ситий, в вовчій зграї треба бути як вовк,
Толк у цьому є, вівцю стрижуть а потім ріжуть,
Ніж встромляють в серце і тече з неї кров,
Це любов до м’яса яке потім їдять ніжно.
Ні вони не скажуть воля, вибір на терезах,
Страх стримує нас, душа у кайдани,
Рано ще, щоб не було за пізно у сльозах,
Так буває, у бою завжди бувають рани.
Мої Боги мене не назвуть рабом,
Я ж не раб, я людина, я не божевільний,
Мій народ, і я хочу для нього щастя того,
Мого сонця, з яким буду нескінченно вільний.
Сильний духом той, немов віковічний дуб,
З рук продовження зброї гостре лезо,
Весь до бою готовий озброєний на посту,
Судний день прийшов, на сторожі чесність.
В пісні слово щире, ритм мужніх сердець,
І вінець уквітчає короною перемогу,
На дорогу став з достоїнством тримає меч,
Святе слово обіцяне рідному Богу.
17.04.2012
ID:
331095
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 17.04.2012 21:28:27
© дата внесення змiн: 17.04.2012 21:28:27
автор: КРІПАКОС
Вкажіть причину вашої скарги
|
Хіба за зброю може взятись раб,
