|
Мирослав Вересюк
|
-
|
|
|
ID
|
16199
|
|
На сайтi з
|
17/05/2012 |
|
Місто
|
|
|
Опубліковано
|
908
творів |
|
Коментарі
|
1452
запису(ів)
дивитися
|
|
Щоденник
|
0
запису(ів)
дивитися
|
| Фотоальбом | 5 фото дивитися |
| Обране | 0 запису(ів) дивитися |
| Чорний список | 16/1 запису(ів) дивитися |
| Білий список | 10/37 запису(ів) дивитися |
| Гостьова книга | 17 запису(ів) дивитися |
| |
|
|
пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ
|
|
| | |
|
|
| | |
Про себе:
Мої вірші мене переживуть
І будуть довго за живе чіпати,
Допоки люди на землі живуть,
Співати колискову буде мати.
Ще хтось свої зрівняє почуття
З моїми, адже схоче зрозуміти.
Я просто жив і так любив життя,
Що так любити треба ще уміти!
Не був святим, але мої гріхи -
Земні гріхи звичайної людини.
В селі родився, кажуть, від сохи,
І сам долав усі свої вершини.
Мої думки, усі мої вірші
Кипіли в серці і пройшли горнило.
Тому слова, народжені в душі, -
Уже не просто висохле чорнило.
За люд, державу щиро вболівав,
Вкладав в будову і свою цеглину.
А для дітей творив і так писав,
Щоб з молоком сприймали Україну!
Мої вірші мене переживуть,
Ще чиюсь душу зможуть зачепити,
Коли моя злетить в далеку путь,
Щоб зіркою у небі засвітити!
02.03.2011 р.
ID: 414185
Гадаєш ти мене образив,
Коли бандерівцем назвав?
Скажу тобі на це одразу, –
Я ним не був! Тепер вже став!
Сприймаю це, як нагороду!
Звання, присвоєне за те,
Що сином став свого народу,
Любові почуття святе!
Люблю безмежно рідний край,
Цю чарівну, магічну мову,
Дарований Всевишнім рай,
Красу дівочу чорноброву.
Люблю за щедрість і за спів,
Шалені ночі солов’їні,
Коли бракує навіть слів,
Освідчитися Україні!
А ти мене за цю любов
Оскаженіло ненавидиш.
Не я до тебе! Ти прийшов,
На мою землю і тут гидиш!
Іди подальше від гріха,
Моє терпіння не безмежне.
Нехай святиться у віках
В борні здобута НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!
28.10.13 р.
ID: 457222
Поет! Поет! Який же я поет?
Буває, що, заповнить душу щем …,
Кохання хвиля чи парад планет…
І все це раптом вихлюпне віршем.
Коли душа ридає чи співа,
Десь там у ній щось діється магічне,
Беруться десь, складаються слова
Щоб почуття ці перенести в вічність.
Лиш те, що зачепило, що болить
Якось неждано проросте віршами.
Це незбагненна і магічна мить …
Коли їх хтось нашіптує словами…
21.05.2015 р.
ID: 582833
Пишу вірші, для себе, у шухляду.
Про те, що бачу, чим дихаю, живу,
Про розкіш, бідність, героїзм і зраду,
Про те, що сховане і те, що наяву.
Пишу не ради, всупереч скоріше,
Бо це мене чіпає і болить.
Це ніби сповідь, сповідь через вірші,
І словом душу пробую зцілить.
Вона болить, бо зранена війною,
Плачем сиріт, сльозами матерів.
І ніби теж це все було зі мною,
Я теж вмирав, був ранений, горів…
Війна одних калічить і вбиває,
Її для інших ніби і нема.
Реальність дику розум не сприймає,
Пояснень цьому, виправдань катма.
Болить душа, що судді, прокурори
Не відчувають власної вини.
Ще більші стали хабарі, побори,
Знов осміліли слуги сатани.
Болить душа за бездіяльність влади,
За злидні, що виглядують з кутків.
ВІд депутатів обраних до Ради,
Яких у пеклі бачить би хотів.
Болить душа, що ми у власнім домі
Порядок досі ще не навели,
Що досі ще у бездуховній комі
І в повний ріст піднятись не змогли…
24.09.2016 р.
ID: 690563
Це хобі, чи це стан душі?
Не знати звідки, мабуть з неба,
На тебе сиплються вірші,
Бо є душі у них потреба.
Словами б’ються, наче дощ,
І пестять душу, омивають,
Це ритуал небесних прощ,
Коли словами розпинають.
Коли у скронях стукотить
І біль чужий, як свій відчуєш,
Як вічність видається мить,
За гріх чужий себе ґвалтуєш.
Коли пропалюють наскрізь,
Лунають криком із грудей…
Мовчи! Не пхайся і не лізь, –
Звучить натомість від людей…
19.01.2017 р.
ID: 713115
Я не поет, тим паче, не пісняр,
Та все ж і в мене так буває,
В душі повстане каменяр –
Скалу байдужості лупає.
Йому кричать покинь, спинись,
Тобі скалу цю не розбити,
З цією думкою змирись
І будь як всі, так легше жити.
А він затято б’є скалу,
Солоний піт встилає очі.
Та важче зносити хулу
Чим мозолів кривавих ночі.
Вже сперло подих, мовчки б’є,
Удар кайла лунає дзвоном.
Та віра сили додає,
Що стане ця скала амвоном.
Кайла удари, іскор сніп,
Він хоче сплячих розбудити,
Глухих, німих, хто вже осліп,
Кому не сила в злиднях жити.
Скалу байдужості йому,
Він розуміє, не розбити.
Що не під силу одному,
Всім миром можна це зробити.
Пора покласти цьому край,
Щоб вже закінчилось терпіння,
Бери кайло і розбивай
Скали байдужості каміння.
Тож він затявся, мовчки б’є,
Лиш крешуть іскри зі скали
Та гнів у грудях повстає, –
Беріться за кайло хохли!
06.05.2017 р.
ID: 732187 | | | |
| | |
Посилання для блога чи сайта
HTML - зображення
HTML - посилання
Посилання для форумiв
BBCode - зображення
BBCode - посилання
|
|
|
