Я знову у турботах – через страх,
Торкнутись снігу босими ногами.
І замок сніжний тане на очах,
Обібраний, спустошений не нами.
Сніг зависав на хрестовинах рам
І на деревах сірими пасмами.
І кольорові плями від реклам
Тремтіли розбігаючись зірками.
Приймаю й білизну, і синяву,
Дивуюсь зачаровано я оком.
Бо в березні я знову оживу,
Не знавши подарованого строку.
