Життя не раз у вихорі крутило,
Одного залишало в чужині.
То гладило, а то болюче било,
Дивилось в очі зрадливо мені.
Вітри шмагали білосніжні крила,
Був птахою, та каменем я став.
Лиш мати Бога Господа молила,
Щоб я серед доріг не заблукав.
Приспів
Повернусь лелекою до рідного гнізда,
У край в якім коріння проросталє.
Зустріне радість в нім, і обмине біда.
А ненька, як в дитинстві, приласкає.
Мій шлях осяють зорі вечорові,
Полину поміж сотні – тисяч хмар.
Насняться неньки очі волошкові,
І краю нездолана сила чар.
Кленовий лист горітиме вогнями,
І в серці забринить дзвінка струна.
Дороги простягнуться рушниками,
Та в отчий дім проляже лиш одна
Приспів
Віталику, рада бачити на цьому сайті! Усі дороги ведуть додому, де б ми не були. І все починається з малого... Й такого, як наша "ДЖЕРЕЛИНКА". Пам'ятаєш, де шліфувалося перше, ще не сміливе, слово?.. Успіхів тобі!
Віталій Войтко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
також радий бачити Вас!!!!! звичайно пам*ятаю!!!! Дуже вдячний Вам Любов Андріївна за те,що нас згуртували та розвивали поетичні навики!!!!
Усі дороги ведуть додому, де б ми не були. І все починається з малого... Й такого, як наша "ДЖЕРЕЛИНКА". Пам'ятаєш, де шліфувалося перше, ще не сміливе, слово?.. Успіхів тобі! 
