Ти - зречення моє. Лети назовсім,
Забравши спомин, присмак гіркоти,
Тепло надій, що зігрівало досі,
Все, що мені подарувала осінь
Я відпускаю осінню. Лети!
Коли щоки запалої торкнеться
Ранковий промінь, як моя рука,
Забутий щем заллється тихо в серце,
Подумаєш - чи не зі мною сенси
Були, які незнано де шукав?
Я ж сни свої на іншого замовлю,
Пірну у мрію сонячно - ясну.
Думок про тебе випаливши схови,
Вберу садок у листя пурпурове,
І в затишок спокійно поверну.
Та ранній вечір в осені чорнильний,
Й закривши повню на льоту крилом,
Ти відшукаєш в сні моїм шпарину,
Гукнеш, і за тобою я полину.
А зречення? І чи воно було?
Неймовірне поєднання почуттів з осінню! Прочитав із задоволенням! Натхнення Вам, Лесю, і доброї осені. А було зречення чи ні - можливо, не буде мати значення...
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук,Артуре! Так, не завжди знаєш, куди подме вітер почуттів
Мудрі люди казали: - ніколи не кажи "ніколи". В житті так багато непередбачуваних моментів! Чудовий вірш!
