Потрохи в"яне спіле літо,
Старіє, сила не така.
За літо скільки пережито,
В тепло надія вже слабка.
Вже осінь робить перші спроби,
Ганяє вітер жовтий лист.
Та береже свої ще сльози,
Бо пригодяться їй колись.
Спада повільно з літа грим,
Така сумна пора прощання.
Сумує літо і ми з ним,
І недоречні ці благання.
Пусті слова ці "Зупинись"!
(Та тут би осінь не розгнівать).
Ми знов зустрінемось колись,
Хіба слова оці щось змінять?
Та час скокійно крок за кроком,
Веде дорогою життя.
Лиш на хвилинку, ненароком,
Душі торкне журба оця...
Чудова лірика! 
