На алеі парку влітку ,
Появилось диво з див,
Поряд із креслатим кленом,
Хтось троянду посадив.
Коли сонце пекло сильно,
Клен у тінь іі ховав,
Від вітрів, від суховіів,
Він собою закривав.
Та троянда підростала,
Набиралася краси,
Клен іі торкавсь несміло,
Ніби дозволу просив.
ІІ пуп"янки ,мов перси,
Клен гіллям своім ласкав,
І в один чарівний вечір,
В почуттях він ій зізнавсь.
А вона горнулась ніжно,
Й тріпотіла мов жива,
Вона клену шепотіла
Найчарівніші слова.
Та не довго щастя квітло,
Для закоханих сердець,
Хтось зламав тендітну квітку,
Й щастю іх прийшов кінець.
Клен іі поів росою,
Ніжні шепотів слова,
І до осені троянда,
Знов красунею була.
Відстраждало іі тіло,
Зранена душа іі,
Знову квітнуть ій хотілось,
З серця полились пісні,
Клен розправив своі плечі,
Ніби весь помолодів,
А коли приходив вечір,
Про кохання шепотів,
І вона розквітла знову,
Чарувала цвітом знов,
Полонила ніжну квітку ,
Пізня трепетна любов.
Клен останнім своім листям,
Укрива від холодів,
Щоб мороз не заморозив,
Щоб ніхто не надломив.
Не біда холодний вітер,
В них кохання квітне знов,
Хай Господь оберігає
Іхню трепетну любов.
ID:
811375
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.10.2018 11:53:58
© дата внесення змiн: 26.10.2018 12:00:02
автор: Амадей
Вкажіть причину вашої скарги
|
