О пташко, зараз я нафантазую
Але … від ду́мки до реальності – є крок один
Перед тобою я в уяві намалюю
Про сво́є щастя декілька картин
Якби я міг з тобою ранок зустрічати
В полях, де жодної душі
Та велич сонця споглядати
Тепло́ і радість що дає землі
Тебе́ за руку взяти та тримати
І серця слухати твого́ биття
Диха́ння тво́є чути та мовчати
Буває інколи, що зайві є слова
Якби у галасливий день – тебе́ міг відпустити
По своїм справам, по ділам
Й відразу за тобою сумувати та тужи́ти
По ніжності твоїй, та по твоїм очам
Якби я міг тебе увечір зустрічати
З обіймами, та квіти на столі
Я сумував – сто раз тобі казати
Та цілувати руки знов твої
А потім цілий вечір із тобою говорити
І слухати і міркувати – геть про все
Та за словами почуття ловити
Й разо́м в молитві Богу дякувати за усе
Якби я міг вночі з тобою зорі рахувати
По тихих вулицях іти до са́мого рання
Сузірь вогні в твоїх очах спостерігати
Й казати – Дивовижна ти моя!
Якби я міг ім’я твоє́ з каміння викладати
На березі морськім й при силі хвиль
Та бачити, що їм не подолати
Із почуттям докладених зусиль
Якби я міг тебе́ на руки взяти та носити
Мов ніжну квітку невимовної краси
Сміятись з цього та радіти
Втомитись, але знов тебе́ нести́
Якби волосся тво́є, мов туман я міг вдихати
Та плутатись у ньому мов в густій траві
Я твій, і ти моя – безмежно повторяти
Та цілувати очі тво́ї чарівні….
Хіба це надзвичайні мрії? Та хіба такого не буває?
Любов – ще більшу глибину в собі ́ несе
Й людина кожна – думаю цього́ бажає
Хай у твоїм житті все буде це!
Я дякую, що міг на со́бі це відчути
Яскраво так, немов і справді є
Ні ти ні я не зможем позабути
Якої сили нам любов дає!