Мамо, рідна моя,
Ненько Україно!
Твої діти засинають,
Твої діти помирають,
У своїй країні.
Ростуть чорнобривці,
Рута розцвітає,
А ріднії діти,
А милії діти,
Більше не вертають.
Вийду я собі край поля,
Та й гірко заплачу.
Тільки гори мої димлять горем,
Та ніхто не бачить.
Та ніхто не знає,
Чом таке буває.
І була у нас калина,
Й мальви проростали.
Та повіяв дикий вітер,
І усе пропало,
І більше не стало…
Сидить сива мати,
Та й дітей чекає.
Тільки діти тепер в раю,
Звідти не вертають.
Пісня серце крає,
Душу мою ранить.
У своєму краю,
Нишком пригадаю.
Гори димлять горем,
Візьму та й заплачу.
Щоб ніхто не слухав,
Щоб ніхто не бачив,
Чом таке буває.
