|
Чудовий літній ранок. Сонце вигравало свої ритми… золоті промені танцюють по росяній траві. А з лісу чути пташку, так дзвінко - дзвінко щебече, що їй самій, захотілося співати. То від щастя, чи від насолоди, сьогодні так добре виспалася. Вже давно, так міцно не спала, ледь посміхнулась, на очах радість, під серцем почула дитя. Напевно теж проснулося, повідомило про себе. Щоб не почула бабуся, Надя тихо заговорила,
- Проснувся, мій синочку, мій маленький, ще трішки часу і ми з тобою підемо в лікарню. Ти ж мені допоможеш? Маєш з’явитися на цей світ, нам радість принеси. І будемо з тобою разом, назавжди ти і я, а ще твій тато.
Позирнула, що там надворі. Обіцяв сьогодні приїхати та напевно запізнилась електричка, а до села йти ж так далеко. Та чи й село, залишилось мабуть хат двадцять чи двадцять п`ять, не більше. А телефоном спілкуватися майже неможливо, то є мережа, то знову немає. Ще лежала, повернулася на бік, задивляється у вікно. Там, за низеньким парканом видніється ліс. Чарує своєю красою, на сонці листя виграє, виблискує, переливається кольорами веселки.
На серці тепло, тихо встала, накинула халат. Усміхнене личко, крутилася біля дзеркала, вже й думка - яка я кругленька. Пригадала, як у школі читала М. Горького, що вагітна жінка найкрасивіша. Тихенько вийшла, щоб не розбудити стареньку.
Нині таке життя. Давно живе з бабусею, батьки в Італії на заробітках, у місті хочуть придбати квартиру. Богдан - із сусіднього села, але живе у місті, в гуртожитку, працює на електростанції позмінно. Познайомились на пероні, біля електрички, як добиралися на роботу. Від села до села далеченько та для кохання ці кілометри перешкодою не стали.
Вже на весіллі, коли грали музики, гості позирали на молодих, говорили, що схожі, що одне іншого варте. Гарні обоє, стрункі, зростом за метр сімдесят, чорняві, а в Надійки, ще й блискуче кучеряве волосся. По селах тільки й мови - гарна пара, будуть щасливі. Та опісля весілля жили в її батьків, бо в Богдана, ще був молодший, п`ятнадцятирічний брат.
З нічної зміни, Богдан завжди привозив продукти. Вона куховарила з бабусею. Все приготувавши, чекали, виглядали його під парканом на лавці.
Сімейне щастя, так вона називає своє життя, їй тут дуже комфортно. Бабуся завжди жаліла, то ж сама жінка, знала, як важко жінці коли вагітна, особливо в останні дні перед пологами.
Раніше Надя на роботу їздила в містечко, працювала на пошті, боліла спина, пухли ноги. Тому й вирішили краще буде вдома, щоб не похитнулося здоров`я, лікарі порадили більше лежати. Ось тут і шанується. Та й повітря не зрівняти з міським. А в гуртожитку з дитиною, де там, ні води, ні газу, інколи, ще й світло виключають.
Вона йшла босоніж, посміхалася до сонця. Для неї насолода, йти по росяній траві, відчувати землю, на якій зросла. Простягнула руки до сходу, заплющила очі, від задоволення говіла. Слухала чарівний спів соловейка, здавалося завмирає серце.
Вже підходила до лісу. В букет збирає квіти, для малюка тихо співає пісню. А він ніби притих, чи її пісню слухає, чи щебетання птахів, що лунає довкола.
В її руках дзвіночки, трикольорові фіалки і ромашки, ще здалеку побачила листки папороті, прямує до них. Непомітно забрела на велику галявину. Де погляне, до неї ніби посміхаються суниці.Тож не покине таку красу, набрати не було в що. Нахилилася, в букет складає, насолоджується подарунком літа.
Тим часом, Богдан приїхав, але за кермом незнайомий молодий хлопець. Старенька здивувалася та стала швидко готувати їсти.
- Навіщо скільки кілометрів машину гнати?
На сніданок, хлопці їли яєчню з картоплею. Богдан, емоційно заговорив,
- Мені вчора наснився сон. Надійка йде по високій, зеленій - зеленій траві. А поруч поле, аж до крайнеба пшениця в колосках, злегка схиляється до землі, неначе море хвилями. Краса! А згодом, на руках тримає маля, я зненацька з ліжка зірвався. Гадаю, що це сон в руку. Ледве дочекався, то ж на нічну зміну мав іти, хвилювався, а додзвонитися не зміг. Все, як завжди, коли треба, то немає мережі. Щоб не хвилюватися, в лікарню завезу. Говорила, ще три дні до строку, боюся залишати, нехай краще в лікарні буде. Електрички запізнюються, по графіку якісь (вікна). Де вона так довго? Хоча б не заблукала в лісі. Напевно снідаю та й вирушу назустріч.
Вдосталь насолодилася суницями, Надя для бабусі зібрала букет квітів.Надія вдосталь наїлася суниць, для бабусі зібрала букет квітів. Озирнувшись довкола,знала,що за неї будуть хвилюватися, вирішила повертатися. Думка із вітерцем у змові, вже напевно й Богдан приїхав. У високих травах помітила три червоні маки,
- Ой, яка краса! Я вас рвати не буду, мені досить цих квітів, ростіть собі, нехай вами і інші помилуються,- голосно й весело линув її голос. Все ж нахилилася до них. Раптово гострий біль пронизав поперек. Що це? Подумала, намагалася випрямитися.стати Раптово по ногах потекла вода. Здивувалася вголос,
- Що це ти синку, що хіба вже час?
Намагалася йти швидше та чомусь ноги не слухалися. Однією рукою підтримувала свою рідну ношу, в другій несла квіти і суниці. Біль не дуже часто з`являється, але занадто різко, нестерпно. Розчервонілася, вже й змокріли коси, скільки було сили, намагалася йти швидше.
Нарешті з дитинства знайома стежка, усміхнений Богдан йшов назустріч. Розставив руки, веселий, чекав, що вона, як завжди кинеться до нього. Та вмить усмішка зникла, коли побачив її змоклі коси й розгублений вигляд. Вона нічого не встигла сказати, підхопив на руки, де й сила взялася, немов пушинку ніс і ні слова, ніякої паніки.
На порозі стояла бабуся, вслід перехрестила машину.читала молитву. На задньому сидінні, Надя напівлежачи спостерігала у вікно, де вони їдуть. Через кілька хвилин ойкала, шепотіла,
-Ой - йой хлопці швидше, вже щось діється.
До пологового відділення лікарні під`їхала машина. За мить, розчервонілий Богдан поніс дружину, поцілував у шоку,
- Все встигли, тримайся, все буде гаразд.
Ні на кого не звертаючи уваги прямував у родову кімнату. Зненацька, де й взялася медсестра,Що ти робиш, сюди чоловіка не можна. Та він ніби нікого не чув. Коли нарешті поклав її, тремтячими руками, хустинкою витер чоло.З кишені дістав довідку - дозвіл, що можна знаходитися біля дружини під час пологів.
Акушерка прослуховувала дитя.
- Йдіть напийтеся води, ви щось бліді,- звернулася до Богдана.
Підійшовши до дружини, взяв за руку,
- Потерпи, сонечко, потерпи, я зараз прийду.
Богдан зайшов у хол, де родини забирають новонароджених. В голові гудіння,пив воду, окропив обличчя. Раптовий дитячий крик, привів його до тями. Очі ледь не вилізли на лоба, глибокий подих, пляшку жбурнув на крісло.
Голе дитя дотягується до груді мами. Замучена, знесилена, побачивши Богдана всміхнулася, дивилася на сина. Її обличчя покрите краплями поту та у очах іскринки щастя.
- Любі мої! Що так станеться я знав, мені наснилося і все збулося. Кохана, дякую тобі! Ви молодці! Яка радість, ми маємо сина! - ніжно взяв її руку, поцілував. Нехай Бог йому дасть щасливу долю!
2016р.
ID:
706069
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.12.2016 08:17:25
© дата внесення змiн: 07.06.2025 20:26:31
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Розчулили... 
