Пісок між пальцями - життєвий час.
Реальності картини бачу без прикрас.
По тілу схоже щось на електричний струм,
У голові багато так свинцем налитих дум...
Я падаю? Лечу? Побачу небо, чи відчую дно?
"Ганьба" кричатимуть, а може: "Браво" - все одно.
Нудьгуючи, розвагу віднайду просту, легку:
Я будуватиму палаци із життєвого піску...
Гарний вiрш, Iрин Ка. Дiйсно, це ви фiлософське питання пiдняли у своему вiршi. Ким же е людина на цiй землi. То ж, кажуть, у епоху Середньовiччя бiльшiсть людей вважало, що кожна людина - це пiщинка i вiд неi нiчого не залежить, а усе залежить вiд вищих сил. А у епоху Вiдродження або як ii ще називають Ренесансу почалось iнше свiтосприйняття, що кожна людина - це особистiсть. Найбiльший поштовх таким змiнам дали Данте Алiг'ерi, Франческо Петрарка, Джованi Бокачо.
Тiльки от у вас слово "Браво" все-таки правильнiше з великоi лiтери написати, а пiсля слова "може" - двокрапка.