Осінь... Нарешті, нарешті.
Час моєї душевної меланхолії та невичерпного натхнення, час кохання і розлук, час для теплого чаю та душевної літератури.
Осінь - час жити.
Йду вулицею і серце наповнюється невимушеним щастям та миттєвою радістю. Осінь...
Осінь незвичайна, загадкова. Осінь, яка для кожного стане чимсь особливим, чимсь необхідним, значущим.
Пора конфліктів з внутрішнім почуттям та фізіологічними потребами. Ніби жінка в самому розквіті, в золото-коричневому пальто, з яскраво-бордовими устами,теплими карими очима та льодяними руками, цілує вона кожного перехожого, кожний листочок.
Осінь - час, з яким не хочеться прощатися, в якому хочеться творити.
Осінь... Нарешті осінь.
