«І поклали мечі під голови»
Єзекіїль
Зійшли на твердь. Тяжіє сіра даль,
Відчалює, мов лодія невпинна,
На тиху Либідь. Князя і дружину
Стрічають вісімсот соснових паль
І пнуться в небо. Викута на мідь,
Вбирає очі вісниця Почайна,
А на щитах цвіте сарматська тайна,
І руки пахнуть степом. Сядь і їдь
В зелену даль, що постає із піль,
Де після тризни возведуть три вали,
Бо там мечі під голови поклали
Полянські вої, не допивши біль.
