ПРОКИДАЙТЕСЯ, ПОЛЮ,
ЗБИРАЮСЬ ДО ВАС НА ТАЇТІ.
Я НА МОВАХ МІСЦЕВИХ
ТОРОЧУ, НЕМОВ КАКАДУ.
ВИ МЕНІ ОБІЦЯЛИ
РАЙСЬКИЙ КУТОЧОК НА СВІТІ,
ДЕ Я МИРНЕ НАТХНЕННЯ
У МОРІ І СКАЛАХ ЗНАЙДУ.
ВАМ ТУТ ЛИСТ ЗАВАЛЯВСЯ,
ЗАЛЯПАНИЙ КРОВ’Ю ВІНСЕНТА.
ВІН НУДЬГУЄ ЗА ВАМИ,
ХВОРІЄ І ЗОВСІМ ПОНИК.
Я ЙОГО УМОВЛЯВ
НЕ КУПЛЯТИ ТИХ ПЛЯШОК АБСЕНТА,
ВІН ПОЇХАВ У НІЦЦУ
І ВРАНЦІ В НЕДІЛЮ ТАМ ЗНИК.
ВИ ЗАНАДТО МІНЛИВІ
І, ВИБАЧТЕ, ТРОХИ ЛУКАВІ,
АЛЕ ДОСИТЬ ІЗ ТИМ,
Я ВТОМИВСЯ ВІД ВАШИХ КАРТИН.
ХОЧ ВОНИ ДОРОГІ
І ВОНИ ОКЕАНСЬКО ЯСКРАВІ,
Я ЗА НИХ ПОСВАРИВСЯ
ІЗ КОЖНОЮ З ВАШИХ ДРУЖИН.
ПОВЕРТАЙТЕСЯ, ПОЛЮ,
ЗА ВАМИ НУДЬГУЄ СТОЛИЦЯ.
ХОЧ БИ ЯК НЕЙМОВІРНО
ВАМ ЖИЛОСЬ НА ТИХ БЕРЕГАХ,
НАШ ПАРИЖ — ЦЕ ЖУРАВЛИК,
А ВАША МАЙСТЕРНЯ — СИНИЦЯ.
ВИРИВАЙТЕСЬ НА ВОЛЮ,
ЯК ДИКИЙ ПОРАНЕНИЙ ПТАХ.
