Я жив пустими міражами-снами
в пустелі – й більш нікого не стрічав!
Де часто навіть звук до мене прямо
в пустельній спекоті не досягав!
Та раб безсилий, в себе у полоні,
замучився я бути сам один!
Лишив пустельну спеку, те осоння,
й вернувся у життя, як блудний син.
Спинивсь я біля прірви на хвилину –
нове життя побачив погляд мій,
що стукнуло, покинувши глибини,
мені у душу й закричало: стій!
Зайнялися в душі пожеж заграви, –
вселив той голос сум'яття, як дим,
збудив мене зі сну й мене заставив
зробитися таким, як він – твердим!
Асен Калоянов, Пробуждане
Живях с пустинни сънища-миражи, -
в пустинята! - и с мене никой друг!,
където често до слуха ми даже
в пустинний зной не стигаше и звук!
Но роб безсилен, сам на себе пленник,
додея ми да бъда все самин! -
Напуснах аз пустинний зной без сенник
и върнах се в живота блуден син!
Но ето, че видях се сам, пред пропаст! -
Пред мен стоеше друг живот и той
разтърси се издъно - и похлопа
в душата ми и ми извика: стой!
И пламнаха в душата ми пожари,
че тоя груб глас вся във мене смут,
пробуди ме от сън и ме накара
и аз да бъда като него - твърд!
