Не питай, де мої мрії.
Заблукали вони уві сні,
Я шукала для себе надії,
А відчула лиш подих весни.
Ти пішов несподівано швидко,
Я готова зовсім не була.
Я була нерозквітлая квітка,
Біля тебе завжди ж я цвіла.
Враз спустошення сталось в серці,
І прокинувся смуток в душі,
Всі мої найтаємніші мрії
Залишились на самоті...
Я ковтнула терпкого просеко,
Щоб у ньому відчуть теплоту,
Та лиш зірка мовчала далеко,
Шепотіла: "Забудь темноту".
Я дивлюсь у минуле несміло —
Там ще лунко звучить Твоє «ми».
Та душа вже втомилась і тіло,
Я ввібрала мовчання зими.
Та я вірю — весна повернеться,
Навіть в серце, де стільки зими...
Бо й самотність колись озветься
До любові... хоча б уві сні.
