У Чопі стоять брудні
Зелені стовпи,
Тримають кокарди
Білих сталевих
Вуалей.
Мій поїзд рухає
Через мости
По маршруту
Перпендикулярів
І діагоналей.
У міста чорні
Від труб і шахт,
Териконів
І поверхівок,
У міста повні
Поетів і
Мідних грат,
Знайомих коханок
І незнайомих
Жінок.
Я приїжджаю у них,
Чекаю новин
Із їхніх
Місцевих вокзалів,
Дивлюсь як
На горизонті
По лінії дим
Покриває
Вершини від
Віконних карнизів
До нафтових магістралей.
Через вісім зупинок
Метро,
На восьмому поверсі
Особистого мінарету
Кімната, у якій
Для мене
Завжди горить вікно,
І ти босоніж
Дивишся в ніч,
На поїздів моїх
Хижі скелети.
Тільки для тебе
Рухає мій вагон
Від західних діаспор
До східних
Життєвих істин.
Від південного сонця
До північних
Місцевих зграй,
Ти чекай мене
Завжди босоніж
Із волоссям-осіннім
Листям.
І широким поглядом
Як Дунай.
Бо мій світ не вартий
Далеких колій,
Гравію у руках,
Терену у ключицях.
І якщо, одначе,
Ти підростеш
І зникнеш з моєї
Долі,
То пообіцяй
Що по четвергам
Ти будеш
Принаймні
Сниться.
