...залишатися вічністю у кишені СЬОГОДНІ
і тинятись,забувши про тлінність ідей.
Твої руки,мабуть, незбагненно-холодні,
на портреті ще й досі спотворений Грей.
Десь за ним на колінах затихла залякана совість,
тільки повз-без зупинок,без краплі жалю...
Він троянду обрав,її барви,бажань паперовість,
я ж обрати боюсь і від того ще більше люблю...
Тротуарами ніч,де закоханість неба в СУБОТУ-
заблукати навмисно, без права вернутись назад.
Щось волає,пече і доводить мене до нудоти...,
а у відповідь знову спокусливих мрій зорепад.
День сріблястим піском розчинився в твоїй попільниці,
золотавою тінню позаду щоночі стою.
Подивися,в очах наша казка далека іскриться,
ти ж повіриш у казку,в дитячість грайливу мою?
І нічого не треба комусь і колись обіцяти...-
все,що буде-листами,ночами,дощем...
Не припине до завтра краплинами ніжно картати,
не припине й не треба...горіти й без того вогнем...
