Минають весни, як мої роки,
Зникає врода і сивіють скроні,
І відпустила молодість долоні,
Зникає, мов за порухом руки.
Чомусь душа старіти не дає,
У юності згубилися дороги,
І не болять у неї руки й ноги,
Співає серце пісню про своє.
Я щастя ще не випила до дна,
Сама любов душі дарує крила,
Весна і літо мов на конях білих,
Осінь й зима глінтвейни подає.
Хоч дзеркало нагадує весь час:
Минає час і старість на порозі,
Та зупинити мрію я не в змозі,
І старість вдома не застане нас.
Хтось скаже: от дивачка і чудна,
Бо відцвітають найгарніші квіти,
Я старість вчу і мріяти, й любити,
Ми з нею щастя вип'ємо до дна.
Галина Грицина.
