Я дивлюсь не в люстерко, з роками вдивляюсь у себе,
Віддзеркалює вірш норовливо-весняне, нестерте,
Жайвори́ну співа́нку дарую півсонному степу,
Я дивлюсь не в люстерко...
Що весні дикий вітер? Надії спинається парость,
І думки березневою втіхою сонця зігріті,
Заблищало проміння й за хмару миттєво сховалось,
Що весні — дикий вітер?!
Оксамитовий пагін зеленою юнню торкнеться:
Життєлюб... Чисті помисли світлу відверто простяг він.
Я вдивляюсь у себе. І знаю: в моєму люстерці —
Оксамитовий пагін.
