Від роду мало ще мені,
такого і не бачив уві сні,
як води чубляться з вітрами
і гул той шириться товтрами,
та поруч за руку тримає дід,
уперше я дивлюся льодохід...
Малому він ще та біда -
вирує темна зло вода,
а вкруг буянять дивні сили,
несе потоком білі брили
і трощить дерев'яний міст,..
а я всьому не розумію зміст...
Не мало з роду вже мені,
спливли потоками далекі дні,
не так вже й галасливий льодохід
і не тримає вже за руку дід...
Ті, карачківські спогади зі мною,
Як Смотрич ожива весною...
