Тулились люди по кутках,
Як горобці під стріхами -
Морози били по руках
Із пристрастними втіхами.
Чаділи тільки димарі
Їдким нудотним смородом.
І навіть пси в конурах скрізь
Не подавали голосу.
Неначе вимерло село...
Та це лише гадається.
У сутінках, хоч би мело,
Побачень час збувається.
Де парубок у хвіртки вріс,
То щоб батьки не коїли,
Їх донька виприсне хоч крізь
Щілину, що є в домі тім.
Ніякі перешкоди тим,
Хто в любощах кохається,
Не є страшні, хоч вбийте клин -
Ніхто з них не розкається.
Це точно! 
Дякую 
