Вже знову мить ця настає…
Ця мить прощання.
Так скоро зі стільця він вже встає,
Вона йому у слід махає..
Здається , промайнула лиш хвилина
А він вже йде, вона сидіть і плаче…
«Коли побачу я тебе ..?» - в думках її маяче..
А він безповоротно йде…, бо знає, що за мить заплаче!
Вже потяг відправляється удаль, в думках його існує лиш одне:
«Я повернусь.., А ти чекай мене..»
«Війна, війна..» - в ту мить торочила вона.
Все більше розумівши , що не почує більш такі близькі слова :
« я тут , кохана! Обійми мене»
Жорстокий світ.., земля жорстока, що забирає за собою вслід…
