Коли втомила суєта щоденна,
Коли від себе хочеться втекти,
У світі книги мить така блаженна
У тобі спокій зможе віднайти.
Із нею ринеш у життя героїв,
У інший вимір, де час не біжить,
Чужі думки ти вже собі присвоїв,
Вже не за себе серце так болить…
Там інші долі, що за власне щастя
Віддати все готові без вагань,
Ти разом з ними віриш, що все вдасться,
Що втекти легко можна від страждань,
Що поки в серці вогником палають
Надія й віра, то й любов жива,
Що тільки щирі почуття здолають
Підступне зло за маскою добра…
Але й реальність треба пам’ятати,
Що ще життя існує власне десь ,
Героїв долі в книзі залишати,
А не проводити час з ними весь!
