Це повітря на диво крихке, місяць посмішку шкірить.
Ох ви ж, пташки небесні, над баштами давніх Моголів,
Де Іона живе і у долю від Бога не вірить
Поміж хмар незлічених в полоні людських забобонів.
Пил на стінах млинів — шлях зерна в неприхований лантух.
Ранок вогкий, стрімкий на стежках розгалужених — кремній.
Ніч холодна делірієм сну лихоманки
Гра в забуте старе — в нерозгаданий зміст потаємний.
Як у Будди, коли наступаєш на зламані граблі
І хоробре обличчя рятуєш у посмішці дурня,
Щоб ранковим промінням спадати на чаплі закляклі
І між лотосу жити в полоні виснажливих буднів.
Та у смутку туманів безсмертне не зовсім доцільне.
Невідомий герой, що воскрес, не несеться між люди.
Лиш вогонь растаманів у пошуках крабів стабільний
Вздовж порожнього берегу аж до кордону в нікуди.
р/s
https://www.youtube.com/watch?v=ITVLYQ8gFhA&t=1275s