Наяву чи мара? Куди мене занесло?
Життя хитає туди-сюди, як гнучке стебло.
Невпинно звучить у вухах: - Ти ще жива?
До якої межі натягнута тятива?
Нитка думок розірвалася, чи зв’яжу,
Чи не кінець життєвого вояжу?
Дорога різко зірвалася на пунктир.
До тями вертає піднесений нашатир.
Вдаль років полечу, чи уже лечу?
Питиму чистий озон там досхочу.
По зелених травах ступатиму, без іржі
Дожену у річці русалок , чи міражі?
Ввійду у жита високі, аж попід груди,
Задивлюсь - на ромашці гадає дівча-заблуда.
У волошках блакить… Небо іще не чорне,
Не розрізали на «до» і «після» ворожі жорна.
Налетіли ворони, каркають і клюють,
Хочуть провести літо в останню путь.
Наче у прірву тягнуть безумства війни.
Донеслося здалека:
- Збери всю любов і кордон цього зла перетни!
Лапи провалля тягнуть тебе дарма,
Бо весна у душі - це ніяк іще не зима.
Дійди до світанку живою! Збери усю волю в кулак.
Ворога знищим. Ти чуєш, хіба не так?
Відкрилися очі, сонцем думки оповиті.
Голосно стукає серце: - Потрібно жити.
Зворушливо! Жити, не дивлячись ні на які перепони! Жити і радіти життю! Зі святом Святої Трійці Вас! 
