Ой доле, доленько, чому не смієшся,
Із гіркотою...чому? Чи так здається,
У полі квіточка, будяки радіють,
Всміхались лукаво, про кохання мріють.
Вона ж журилася, шукала поради,
То ні, не за себе, діточок заради,
Як їх відпустити, в отой світ незнаний?
Змогли, щоб зберегти, сховать цвіт родинний.
Страшенний ворог, нині хоче здолати,
Та ніжна квітка, щоб не змогла плекати.
Своїх діточок. Та щоби на чужИну,
Вони відлітали, вітер дув у спину.
Грошву, мали заробить, весь час по наймах,
По сте́жках чужих і безвісних долинах,
І губить квітка сльози. Ген, полетіли,
Далеко зонтики, волі захотіли.
06.02.2018р
ГІРКО... АЛЕ ПРАВДИВО!!! 
