А небо тримають не хмари — долоні,
Що стерті до крові у битвах за світ.
Ми стали залізом у цій обороні,
Хоч в серці квітує іще первоцвіт.
І хай ця зима зазирає у вікна
І диха морозом крізь темінь і біль,
Ми — тиша, що в бурі ніколи не зникне,
Тепло, що розтопить оцю заметіль.
Нехай кожен крок відгукнеться відлунням,
Бо ми не здалися, бо ми ще живі.
Ми — проліски духу, що поміж камінням
Зростають усупереч лютій зимі.
Бо правда — то корінь, що глибше за втому,
А воля — то крила, що вище за страх.
Повернемо спокій до кожного дому—
І стяг затріпоче на вільних вітрах!