Атех: любов – це коли двоє, розбирають одне одного на цитати….
весна вривається на сусіднє сидіння, зникають паски безпеки.
у роті гірко і солодко, як смак, шоколаду з цукатами
холод і сум оккуповують точки, аптеки і бібліотеки.
власне кажучи, тут усі задоволені всім, а значить,
треба мовчки ховати в кишені руки, вдягати важке взуття,
сад цвістиме, та рано чи пізно – заплаче.
далі йтимеш, збираючи різне сміття.
бо любити – це значить нищити темні очі,
застромляти під ребра голки і шукати плями сліпі,
це не злочин, напевно – серйозне збочення,
всі паролі і маски, закриті серцеві IP
ти сидиш і втрачаєш обидва своїх роздвоєння
все хороше й погане зникає, лишаєшся на самоті,
бо любов – відчуття безкарності скоєного.
це найдовший з мостів і найбільший з портів.
коли двоє розбирають, одне одного на цитати….
весна вривається на сусіднє сидіння, зникають гроші і цигарки.
все зникає, але ми залишаємось зустрічати,
цю весну, як солдати без зброї. на щастя, в нас є кулаки.
мої очі - твоїм очам
втім ліричнішав мабуть марно
взнавши вартість земним речам
залишаю вірші на чай
і мовчатиму так повчально
що тріпочуть рясним дощем
два крила за вікном (чи відчиниш?)
що нам осінь на ловах ще
княжим скроні торкне мечем
і наш світ упаде знищимий
що промовить про нас печаль
трішки тихо і трішки строго:
"Ці любов перейшли мов ручай
мов мовчання занадто довге"
*(франц.) "дрібничка"
27.11.2011 - 19:44
цього будиночку більш не буде
тільки клену вигасле листя
перед очі шелестом будить
перешіптує щось бо снишся
ти ж соната моя кольорова
як в сльозі передзвін веселки
з німоти мого кожного слова
візьми серця щемке пуделко
вийми з нього усі дрібнички
посади там чудові трави
я носитиму рукавички
за тобою в босоті слави
світу мало себе подіти
я би дихав вітрами стебел
і ночами в садових квітах
проростаючи йшов до тебе
як не тугу візьми то душу
аби попелу стало менше
тоді зліва себе задушу
усе інше земля довершить
при житті при вікні допоки
короваями небокраю
жовте сонце закотить роки
я у старість тебе чекаю