Bazikov: Наврядчі. Якщо ви вважаете що мій твір це резонанс до вас ви помиляетесь. Я його написав декілька місяців по тому після спілкування з другом який лежить у шпиталі. Тепер про зустріч до Українства. По матері мое коріння з під Чернигова. З вельми знатного роду. І я вас запевняю що ви не там вельмишановний пан шукаете москаля. Мені дивно що наш з вами діалог прийняв образливий вигляд. І пропоную розійтись своїми шляхами. Аби присмак неприйняття не зіпсував смак творчості. Я не юнак. І на мене регалії не діють. Найкращого. Вибачте що прийняв вас за істеричну жінку.
Bazikov: нам врали про расцвет и золото веков
всегда текло на головы, с рассветом
А человек как губка был легко готов
впитать тот мусор, что называли светом
И сколько не прошло бы лет или веков
Как не тряси ты серпентария основы
А он идущий рядом он опять готов
И в ложь и в грязь и..одевать оковы...
Спасибо за вдохновение на этот экс.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Мабудь що непорозуміння. Добраніч.